Початок історії

Подією, від якої почалася історія територіальної оборони Дніпропетровщини, стало ухвалення 1 березня 2014 року Совєтом Федерації Росії закону, що дозволив президенту РФ ввести в Україну війська. Це було по суті і по формі оголошення війни, на яке цього ж самого дня відреагували диверсійні групи і сепаратистські налаштовані громадяни міст сходу України. Почалася битва за незалежність України.

Влада на місцях була повністю паралізована. Місцеві органи влади перебували під тотальним контролем «Партії Регіонів», що представляла кремлівський маріонетковий режим Віктора Януковича, який на той момент разом з прем’єр-міністром, генпрокурором, керівниками ЗСУ, МВС, СБУ втекли під опіку агресора.

Ідеологія угруповання «регіоналів» поєднувала в собі як кримінальні інтереси, так і антиукраїнську пропаганду. «Регіонали» виступили ініціаторами «диктаторських законів» 16 січня, що спричинили масові заворушення на Майдані в столиці України. А 26 січня вони ж організовували побиття громадян Дніпропетровська «тітушками», незаконними формуваннями хуліганів. Один із ідеологів «Антимайдану» Олег Царьов вів підривну агітацію разом зі структурами компартії.

Силові відомства були деморалізованими, ідеологічно дезорієнтованими, значною мірою інфільтрованими зрадниками і колабораціоністами. Спецпідрозділ «Беркут» і бригада ВВ, що повернулися з Майдану після розстрілу Небесної Сотні, не були лояльні до перехідного уряду та виконувача обов’язків президента Турчинові. Вони ненавиділи учасників Майдану, носили георгієвські стрічки і були схильні до зради присяги та до переходу на бік окупантів. Під впливом пророросійської пропаганди перебували як міліція, так і збройні сили. Внаслідок цього імовірність захоплення органів обласної та міської влади з невизнанням «київської хунти» з вимогою федералізації та відокремлення була надзвичайно висока.

Тож уже 1 березня у Дніпропетровську російські спецслужби спровокували біля Театру опери та балету масову демонстрацію під російськими і радянськими прапорами. У ній були помічені гастролери із Росії, донські «казакі» та інші бойовики. Учасники проголошували заклики введення російських військ, захоплення владних установ, вивішування на них російського триколору. На місці поваленого пам’ятника Леніну відбулися перші зіткнення сепаратистів з українськими патріотами.

Буквально на порозі державного перевороту 2 березня 2014 року близько десяти тисяч дніпропетровців збираються на площі біля ОДА, аби захистити єдність країни. Після маніфестації у військкоматах міста вишиковуються величезні черги добровольців, готових до захисту Батьківщини раніше за відповідний заклик держави. Цього ж дня Олександр Турчинов, Голова ВР і в.о. Президента України, призначає Ігоря Коломойського головою Дніпропетровської обладміністрації, завдяки впливу якого упродовж березня вдалося істотно зменшити активність проросійських сил.

Дніпропетровщина – географічний і економічний центр України, друга за об’ємами промислового виробництва, вона наповнювала бюджет дотаційних областей. Загарбання Дніпропетровщини мало б катастрофічне значення для всієї країни, неминуче призвело б до окупації смуги областей від Харкова до Одеси, до відділення України від виходу у море, до економічного колапсу і в підсумку до загибелі держави. Очевидно, що після анексії Криму 18 березня Кремль мусив зробити головну ставку на захоплення «донецько-криворізької республіки».

Коли у першій половині квітня Росія продовжила на Донбасі втілювати кримський сценарій гібридної війни під назвою «русская весна», постала нагальна потреба силового протистояння вторгненню. За умови саботажу органів правопорядку, їх безпорадності у протистоянні поширенню сепаратизму найнадійнішим інститутом держави виявилося громадянське суспільство.

У зв’язку із цим при Дніпропетровській обласній державній адміністрації Борисом Філатовим і Геннадієм Корбаном створюється спершу Штаб Національного Захисту (20.03.2014: https://www.youtube.com/watch?v=Feil3ldLh_k). А вже 5 квітня 2014 року Полк Національного Захисту під проводом Юрія Берези приймає присягу (https://www.youtube.com/watch?v=9ZL9Z7UTbL4). Полк як громадське формування мав функції захисту правопорядку і боротьби з сепаратизмом. Внаслідок слабкості структур держави Полк взяв на себе задачу їх реанімації і мобілізації для ліквідації «русской вєсни» у Дніпропетровську та на сході України.

Історія знає чимало подібних випадків народних повстань «За вівтарі і вогнища». Скажімо, Національна гвардія в США – це об’єднання озброєних громадян для самооборони і підтримання правопорядку в демократичній країні з дозволеним володінням зброї. У малих країнах, як-от Швейцарія або Ізраїль, змушених протистояти довколишнім великим, оборонна функція покладається не тільки на державу, але і на громадськість, включаючи жінок. Тож настав унікальний історичний момент для дніпропетровців, як і для одеситів, харків’ян, запоріжців, миколаївців і дончан, аби захистити свій дім і свою землю від підступного ворога.

Коли 12 квітня російськими диверсантами групи І.Гіркіна було захоплено Слов’янськ і почалася антитерористична операція, навколо Дніпропетровська бійцями Полку нацзахисту вже зводилися блок-пости та інші оборонні споруди. На них військовозобов’язані патріоти, власники легальної зброї разом з нарядами міліції почали цілодобово нести службу. Вони стали передовою лінією спротиву «повзучій» російській інтервенції.

До 7 червня – дня інавгурації новообраного президента і відповідно головнокомандувача України – провідною стратегією Полку Національного Захисту було забезпечення легітимації нової української влади через проведення загальнонаціональних виборів (25.05.2014). У цьому зв’язку тактично Полк мусив присікти можливість повторення сценаріїв сепаратистських заколотів Краматорська, Донецька, Луганська, Маріуполя.

Упродовж квітня-травня відкриті форми «колорадських» рухів були остаточно придушені. Демонстрація сили Полку нацзахисту переконало містян, що Дніпропетровськ не здасться без бою. Мир і порядок у місті, в умовах слабкості чи бездіяльності органів влади, були забезпечені. Місто остаточно визначилося зі своїм національним прапором і стало на шлях боротьби за незалежність. Небувалий ентузіазм і солідарність стали місцевою рисою характеру. Дніпропетровськ відкинув у минуле імідж міста совка і барижництва.

Отже, задача, поставлена перед Полком Національного Захисту була виконана відмінно. Всі бійці були відзначені нагородою обласної адміністрації – вітальним листом губернатора і нагрудним знаком «За стійкість і патріотизм» (19.07.2014).

Зі вступом Петра Порошенка на посаду Головнокомандувача ЗСУ  у червні відкрилася нова сторінка Вітчизняної війни. Ворог почав діяти ще більш зухвало. 14 червня в результаті теракту в Луганському аеропорту було знищено транспортний літак 25-ої ОДБ, загинуло 49 українських десантників. Всупереч оголошеному односторонньому перемир’ю (20-30.06.2014) бойовики продовжували обстріл позицій українських військових. Стало зрозуміло, що спершу локальна антитерористична операція перетворюється на справжню жорстоку війну. 1 липня 2014 року Президент України зупинив мирні ініціативи: «Ми будемо наступати і звільняти нашу землю».

Значна частина бійців Полку Національного Захисту відгукнулася на призив мобілізації, поповнивши склад добровольчих батальйонів «Дніпро-1», «Донбас», «Правий Сектор», «Азов», а також лави інших підрозділів ЗСУ і НГУ. На новому етапі постають задачі прикриття мобілізаційного розгортання армії в умовах наступу, військової підготовки резерву, різнобічної допомоги фронту, прийому вимушених переселенців, суспільна безпека, охорона, оперативне реагування. А відтак, на базі Полку згідно з новими задачами утворилися окремі громадські формування: Територіальна Оборона Дніпропетровської області (ТОДО, очолив Біляков Володимир Анатолійович), Придніпров’я; а також волонтерські центри: «Допомога Дніпра» (https://www.youtube.com/watch?v=SeRr9fqwkUI; https://www.youtube.com/watch?v=WAMXMbElrjg), «Щит-Дніпро», «Жіноча сотня» та багато інших (http://www.litsa.com.ua/show/a/20283). Нові організації, проте, зберігають тісні зв’язки і становлять собою міцне братерство.

У другій половині літа 2014 року, після звільнення переважної більшості захоплених населених пунктів Донбасу, близьке завершення Антитерористичної операції на сході стало відчутним. Однак, 24 серпня 2014 року в День Незалежності України російські війська бойовими порядками дев’яти батальйонно-тактичних груп підступно перейшли кордон і вторглись в глибину України по широкому фронту від Луганська до Ново-азовська, взяло в облогу об’єднання українських підрозділів в Іловайську та інших секторах. Угруповання кількістю 35 тисяч осіб, забезпечене бронетехнікою та артилерією, зрадивши угоду про «зелений коридор», вдалося по суті до розстрілу українських військових.

Після цього військового злочину стало зрозуміло, що Російська Федерація піде на будь-які заходи, аби не припустити вичавлювання проросійських бойовиків з території Донбасу. Будучи готовою блискавично завершити АТО силами добровольців, Україна, проте, не могла витримати натиск на всіх напрямках переважних сил ворожої регулярної армії. Відповідно 5 вересня 2014 було підписано Мінські угоди про перемир’я і лінію розмежування сил між Україною і Окремими районами Донецької і Луганської областей, тимчасово окупованими російськими військами (ОРДІЛО).